Можу з упевненістю сказати - футбол повернув мене до життя!

 

Моя зацікавленість футболом була прищеплена в дитинстві моїм дядьком. Він просто неймовірний вболівальник і дуже галасливий. Від його емоційних переглядів матчів, де грали такі зірки як Заваров, Блохін, Баль, зацікавленій дівчинці не можна було пройти повз і не зацікавитися такою захоплюючою грою, як футбол!

 

У шкільні роки ганяли м'яча на вулиці з друзями - це було обов'язковим пунктом у переліку дитячих розваг. Уже більш дорослішою, намагалася їздити на різні матчі, які проходили у Києві.

Так сталося, що моє безтурботне життя, через ДТП, змінило курс і тепер я бігаю на матчі з допомогою коліс. Після травми хребта, коли ще було дуже важко і не зовсім зрозуміло, що сталося зі мною і куди тепер іти - мені пощастило потрапити в реабілітаційний центр, де до пацієнтів ставилися не як до «хворих», а як до «одужуючих» і робили все , щоб «зламати інвалідність в голові».

Через важкий перелом довелося близько півроку лежати прикутою до ліжка, і це був час подумати. Пам'ятаю добре той день, коли мене вперше посадили, і я змогла рухатися! Сама! Це було неймовірно важко. Але це був РУХ!

Мене почали садити у візокі дозволяли сидіти не більше ніж півгодини на день. Але, саме в той час, коли я втретє сіла у візок, Україна грала з Туреччиною на Республіканському стадіоні (зараз НСК «Олімпійський»). Мені пощастило, що компанія, яка їхала з нашого реабілітаційного центру, взяла й мене. І поки за мною ніхто не стежив, ми тихесенько кинулися на футбол!

Матч був неймовірним! Ми виграли 1: 0! Салют, купа щасливих уболівальників і я - ледь жива, але сповнена незабутніх емоцій! Стадіон тоді був до реконструкції і фани з інвалідністю мали можливість спостерігати за футболом біля огорожі поля. Той вечір був наповнений щастям - після довгого часу у лікарні, мій перший вихід у світ був на футбол !!! Того вечора Владислав Ващук подарував мені купу сувенірів збірної і «Динамо», які я оберігаю досі!

Після 7 вересня 2005 року, я можу з упевненістю сказати - футбол повернув мене до життя!

Уляна Смирнова, Київ